@article{Devdiuk_2019, title={Екзистенційне осмислення смерті в українській та англійській прозі міжвоєнних десятиліть}, volume={25}, url={https://synopsis.kubg.edu.ua/index.php/synopsis/article/view/356}, DOI={10.28925/2311-259x.2019.2.3}, abstractNote={<p class="a">Стаття присвячена вивченню смерті як екзистенційного феномена. Актуальність розвідки викликана відсутністю порівняльних досліджень указаної проблеми. Її мета — осмислення екзистенціалу смерті у прозі українських і англійських авторів міжвоєнних десятиліть. Аналіз здійснено на матеріалі повістей «Остап Шептала», «Повість без назви» В. Підмогильного, романів «Честь» М. Могилянського, «Розмальована вуаль» С. Моема та «До маяка» В. Вулф. Предметом розвідки є філософські рефлексії персонажів як суб’єк­тивних мислителів, у площині яких актуалізуються авторські візії смерті. Теорети<span style="letter-spacing: -.1pt;">ко-методологічною основою є концепції представників екзистенцфілософії (С. </span>К’єркегора, М. Гайдеґґера, К. Ясперса, А. Камю), у яких смерть розглядається як базовий екзистенціал <span style="letter-spacing: -.2pt;">людського буття. Ставлення героїв аналізованої прози до смерті розцінюється крізь призму</span> диференціації смерті як події і як межової ситуації, або феномена смертності й феномена см<span style="letter-spacing: -.1pt;">ерті. У ході дослідження виявлено, що важливою передумовою набуття танатологічного </span>досвіду персонажами є «смерть Іншого», яка породжує відчуття вини, спонукуючи до ак<span style="letter-spacing: .2pt;">тивних дій. Для Остапа Шептали, Городовського, Кітті, містера Рамзі безпосередня зу</span>стріч зі смертю близьких людей означає межову ситуацію, у якій відкривається екзистенція власної конечності, що є основним чинником становлення їх як особистостей і набуття свободи. Натомість в образах лікарів Каліна й Волтера, які перебувають у полоні власних амбіцій, спостережено сприйняття смерті Іншого як об’єктивного факту. Самогубство чоловіків — наслідок відчаю, спричиненого усвідомленням власної слабкості, що призводить до відмови від себе. Останнє розглядається як одна з форм ухиляння від смерті. Спільним для персонажів як виразників авторських інтенцій є стан відчуженості й самотності, викликаний дегуманізацією міжвоєнної дійсності. Перспективи подальших студій убачаються у вивченні проблеми крізь призму архетипної критики, доцільним є також розширення арсеналу досліджуваних творів.</p>}, number={2}, journal={Синопсис: текст, контекст, медіа}, author={Devdiuk, Ivanna}, year={2019}, month={Чер}, pages={75–85} }