@article{Головань_2022, title={Українська філософська проза: objectum fictum чи літературна реальність?}, volume={28}, url={https://synopsis.kubg.edu.ua/index.php/synopsis/article/view/535}, DOI={10.28925/2311-259x.2022.3.2}, abstractNote={<p>В українському літературознавстві і літературній критиці низку творів українських прозаїків визначають як філософські. Однак системних та узагальнювальних праць або монографій про українську філософську прозу як окреслене явище, що має власні джерела, історичну динаміку, жанрову диференціацію, немає. Тож постає запитання: українська філософська проза є чимось спорадичним і випадковим чи все-таки представлена в українській літературі повноцінно, але досі «не розпізнана» через невідповідність застосованих до неї підходів? Можна поставити запитання й радикальніше: філософська проза є реальністю української літератури чи лише літературознавчою фікцією? Порушена проблема є актуальною тому, що її розв’язання може пролити світло на затемнений досі філософський прозовий жанр, прояснити його місце в українській літературі. Таким чином, предметом дослідження є жанрові межі української філософської прози. Для визначення цих меж використано аналітичний метод, метод узагальнення, частково — біографічний і герменевтичний підходи. Для розв’язання проблеми, порушеної у статті, сформульовано мету — обґрунтувати погляд на українську філософську прозу як окреслене, цілісне явище. Досягнення мети передбачало виконання таких завдань: розглянути причини відсутності розгорнутого літературознавчого дискурсу про українську філософську прозу; проаналізувати сутнісну природу філософської прози, зокрема розосередження філософського складника у структурі тексту і твору; на прикладі короткого періоду початку ХХ століття й кількох письменницьких імен окреслити приблизну типологію української філософської прози. У статті акцентовано на факторах, літературознавчих (переважанні «позитивістичної» та «естетичної» оптики) і загальнонаукових (тривалому звуженні сфери філософії), які зумовлюють складну розпізнаваність філософської прози, та зроблено спробу знайти їм альтернативу. Запропоновано термінологічне уточнення щодо сутнісної характеристики філософської прози: не «типологізація», а «прототипізування». Проаналізовано твори кількох відомих письменників початку XX століття (Олексія Плюща, Михайла Могилянського, Валер’яна Підмогильного) і продемонстровано, що українська проза містить сутнісні ознаки художнього філософування (прототипізування), а отже, значний сегмент української прози є філософським. Зроблено висновок, що українська філософська проза є повноцінним явищем, що заслуговує на ретельне дослідження. Висновки цієї статті як щодо причин відсутності узагальнювальних праць про українську філософську прозу, так і щодо її сутнісної природи, а також стосовно конкретних прикладів художнього філософування можуть бути використані в подальших дослідженнях української літератури.</p>}, number={3}, journal={Синопсис: текст, контекст, медіа}, author={Головань, Тарас}, year={2022}, month={Жов}, pages={113–118} }