Реалізм у теоретичному осмисленні Івана Нечуя-Левицького

Анотація

Актуальність статті зумовлена потребою переосмислення категорії «реалізму» загалом та у творчості Нечуя-Левицького зокрема. Мета дослідження – аналіз реалізму у тлумаченні Нечуя-Левицького. Поєднання реалістичних та національно-народних принципів стає причиною переконаності деяких дослідників у дотриманні прозаїком ідей романтизму. Насправді для Нечуя-Левицького реалістичні та народні риси в літературі взаємозалежні.

Принцип реалізму у статтях письменника є поєднанням правдивості та естетичності, яке Нечуй вважає однією з рис українців. Правдивість письменник пояснює через метафору «відображення», для якої характерні, по-перше, впізнавані місця, час та персонажі, яких читач має співвідносити з певним соціальним станом, мешканцями реальної країни тощо, по-друге, реалістичність зображуваного, можливість безпосередньо асоціювати прочитане з досвідом, по-третє, настанова на дидактизм. Як антипод реалізму Нечуй-Левицький розглядав романтизм та декаденство, які критикував за надмір фантазії та невідповідність життєвій правді.

До національно-народних рис можна віднести вибір об’єкта зображення (Україна та українці), вимоги народної мови, відтворення народного характеру та духу. Варто підкреслити, що стаття письменника «Непотрібність великоруської літератури для України і  для слов’янщини» спрямована значною мірою на захист української мови та національності, отже, ключовими її питаннями є ствердження існування України як окремої країни, що було зумовлено історичними реаліями XIX століття.

Доцільно зазначити, що стаття лише побіжно зачіпає проблему стильової палітри творчості Нечуя-Левицького. Проте дослідження специфічної інтерпретації реалізму Нечуєм-Левицьким може стати частиною її вирішення.