Мотив особистого спротиву в драматургічному осмисленні Революції Гідності

Анотація

Особистий спротив посідає важливе місце серед об’єктів філософського осмислення. Тому досить актуальною є його реалізація в художній літературі, особливо в українській драматургії останнього десятиліття. Революція Гідності внесла свої корективи в осмислення мотивів спротиву порівняно з попередніми революціями та переворотами, оскільки той досвід відбувався за зовсім інших інформаційно-технічних можливостей, а вони важливі для організації людей. Крім того, мотив спротиву має в українській літературі власну традицію, що складається з творів Т. Шевченка, вісниківців, шістдесятників, дисидентів. Проте це переважно публіцистика та поезія. У результаті Революції Гідності український спротив став і однією з тем драматургії. Саме тому особливо актуальним є дослідження мотиву спротиву в драматургічному осмисленні з погляду переваг у розвитку суспільства, сучасного подіям на Майдані. Будь-який рух спротиву має низку організаційних і психологічних умов, за яких він відбувається. У текстах п’єс ці умови відображені якщо не по-різному, то зі зміщеними акцентами. У статті розглянуто драматургічні твори, написані до, під час і після Революції Гідності. Метою статті є простежити, як змінювалося художнє осмислення соціальних причин та ідентичності учасника руху спротиву в п’єсах, присвячених Майдану 2013–2014 років і подіям, що відбуваються на теренах України як наслідок Революції. Особлива увага приділена формуванню образу героя, борця, патріота. Розглянуто розвиток особистого спротиву у відповідності до описуваних подій та часу, коли вони відбувались. Для досягнення поставлених завдань було застосовано методи сюжетного і текстуального аналізу, конфліктознавчі та інтертекстуальні методики. Об’єктом дослідження є дві антології сучасної української драми: «Майдан. До і після» та «Лабіринт із криги та вогню». Завдяки своїй структурі ці збірки дають можливість розглянути особистий спротив як мрію, як реальний діючий образ та як героїчний, патріотичний подвиг. Також у статті простежено, якими літературними засобами створюється такий образ і як змінюються ці засоби залежно від розвитку образу в текстах. В усіх драмах створено узагальнений образ українця, якому властиві всі найкращі якості, поривання та погляди, він має високий патріотизм, силу волі, мужність тощо і є тим образом українця, якого «не вистачає» країні. Це омріяний герой. Проте в різних розділах збірок цей образ змінюється, перетворюється і вдосконалюється. А разом з цим образом змінюється і мотив спротиву учасника. Вперше було простежено, як українські драматурги відчували та осмислювали причини й перебіг соціального, в тому числі і особистого, спротиву, що зумовив Революцію Гідності. Особлива увага звернена на відмінності в художньому осмисленні одного і того ж мотиву соціального та особистого спротиву. Також уперше цілісно простежено зв’язок мотиву спротиву із художніми конфліктами п’єс збірок «Майдан. До і після» та «Лабіринт із криги та вогню». Матеріал може бути застосований для подальших глибоких досліджень з цієї теми, наприклад для вивчення прозових текстів про Майдан та, навіть, поетичних збірок.