Травмування Чорнобилем: залежність ментальна і фізична

Художні моделі адикції в п'єсах Григорія Штоня і Павла Ар'є

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена гострою потребою переосмислення Чорнобильської катастрофи в різних мистецтвах – кіно, музика, живопис, серед яких література дає можливість представити зв’язок між макромасштабом події і мікрорівнем персональної історії. У статті розглянута проблема ролі адикції в художньому осмисленні Чорнобиля як травми нації. Предметом дослідження є адиктивна поведінка головних дійових осіб аналізованих п’єс. Метою – аналіз поетики художніх моделей зумовлених Чорнобильською катастрофою адикцій на матеріалі двох п’єс: Григорія Штоня «Канон» і Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів». Для досягнення мети були використані методи психологічного аналізу, поетологічний і моделювання. У двох п’єсах простежуємо схожі маркери, які вказують на персонажів-адиктів – компульсивна поведінка, заперечення, втрата реальності та натомість створення альтернативної дійсності, проте драматурги обирають різні інструменти конструювання художніх моделей адикції. Григорій Штонь під час творення образу Антіна поступово накладає прийоми один на одного – спершу з’являються ретроспекції, згодом художні відступи оприявнені через марення, а своєрідним інструментом виступають галюцинації, які не є частиною структури тексту п’єси, але чиї наслідки простежуються в діях чоловіка. Натомість Павло Ар’є у вибудовуванні образу Баби Прісі використовує розлогі емоційно забарвлені монологи, а серед унікальних прийомів формування образу жінки є введення сюрреалістичної історії-вигадки. Новизна полягає в аналізі поетики творення художніх моделей адиктивної поведінки й увиразненні відмінних художніх підходів в переосмисленні природи і наслідків Чорнобильської катастрофи залежно від генераційної приналежності драматургів.