Голос «Еклезіяста». До проблеми комунікативних структур у ліриці

Анотація

У статті досліджується взаємодія ліричного суб’єкта й автора в контексті комунікативної теорії лірики на матеріалі творів поета-постмодерніста Юрія Іздрика. Питання визначення мовця («голосу» поезії) та відокремлення його від реальної постаті автора досі лишається не визначеним. Предметом цього дослідження є форми вираження ліричного суб’єкта в художній площині, метою — виокремлення ліричного суб’єкта в поезії Юрія Іздрика, осмислення його специфічних рис і функціонування в поетичному тексті. Під час роботи використані методи герменевтичної інтерпретації, рецептивної естетики та загального аналізу.

У дослідженні схарактеризовано особливості вираження ліричного суб’єкта в ліричному тексті Юрія Іздрика «Екклезіяст 2.0». На основі дослідження комунікативних структур у ліриці Д. Бурдорфа було з’ясовано, що ліричний суб’єкт репрезентований займенником «ми» (у різних формах), який належить до категорії відкритого «ми», що може включати в себе безпосередньо ліричний суб’єкт, а також інших учасників комунікації. З огляду на контекст твору, де читач занурений у рефлексії стосовно людських взаємовідносин, «ми» може означати «я» будь-кого, хто матиме справу з текстом. Фактичне «я» з’являється наприкінці твору, і саме в цій частині стилістика видозмінюється: від загальних рефлексій ліричний суб’єкт переходить у площину персоніфіковано-інтимного звертання. Виходячи з внутрішньої логіки тексту, це «я» можна характеризувати як «Я» свідомої, зрілої людини з великим життєвим досвідом, невеликими амбіціями та відсутністю егоцентризму. Зважаючи на концепцію фікційності поетичного тексту, «я» та його звертання до «ти» в тексті є художньою імітацією. Із цієї перспективи адресат «ти» не містить у собі покликання на реальну особу, а «я» є художнім принципом для побудови цієї комунікації. З перспективи читача текст пропонує значне поле для інтерпретацій. Рефлексії дають можливість зіставити досвід реципієнта із запропонованими в тексті концепціями і водночас приміряти на себе роль іншого завдяки персоніфікованому звертанню.

Новизна дослідження полягає в розгляді ліричного суб’єкта з точки зору комунікативних стратегій. У подальшому отримані результати відкривають можливість говорити про ліричний суб’єкт у контексті інших поетичних творів автора. Також отримані результати можна застосувати в компаративному аспекті — при порівнянні ліричних суб’єктів у творах інших визначних поетів-постмодерністів. Це сприятиме виокремленню специфічних рис ліричного суб’єкта українського постмодернізму загалом.