Концепт тілесності у сучасній сербській та чорногорській прозі: від інтерпретації до «занурення» у текст

Анотація

Сучасна теоретична думка так само, як і література, яка зазвичай найбільш чутливо та гостро реагує на світоглядні зміни, фіксує певне злиття ментального й тілесного в культурі ХХІ століття. Зафіксований багатьма мислителями «кінець постмодернізму» привносить у культуру нову чуттєву домінанту. У статті демонструється, як у сучасній сербській і чорногорській прозі простежується тенденція до змалювання особливого типу інтегральної тілесності — явища, у якому ментальні та психоемоційні процеси відбуваються й описуються лише за допомогою тіла і в термінах тілесного, демонструючи цілісність зовнішнього та внутрішнього. Це, на противагу постмодерністському відчуттю розірваності та фрагментації буття, засвідчує нову цілісність у культурі та світосприйнятті, що становить проблему дослідження. Зосереджуючись на аналізі творів трьох сербських і чорногорського письменників Давіда Албахарі, Слободана Тишми та Огнєна Спахіча, авторка, втім, схиляється до думки, що такі процеси — об’єднання тіла та емоцій і почуттів, а часто й соціокультурного контексту — є прямим віддзеркаленням та складником сучасної тенденції до переходу від інтелектуального осягнення світу, його розумової інтерпретації до певного «занурення» у світ, інтеграції, яка передбачає відчуття замість дистанційованого аналізу. Тобто концепт тілесності та його реалізація в літературі є частиною ширших, глобальних процесів зміни світоглядної парадигми взагалі та зміни підходу до взаємодії зі світом. Цей зв’язок літератури із соціокультурними зсувами авторка намагається простежити у статті. Таким чином, метою дослідження є розглянути механізми реалізації тілесності в сучасній сербській і чорногорській прозі як частину глобальних соціокультурних та світосприйняттєвих змін. Проводячи паралелі між концепцією перформатизму Рауля Ешельмана та переходом від раціоналізації до «занурення» у світ, описаного Х. У. Гумбрехтом у «Виробництві присутності», авторка вважає злиття тілесного та розумового, засвідчене у текстах аналізованих письменників, проявом руху в бік «культури присутності», наслідком світоглядних зсувів, які почалися ще в 60‑ті закликами «проти інтерпретації», що і зумовлює новизну роботи. Під час здійснення дослідження застосовувалися аналіз і синтез; порівняльний метод для встановлення подібностей та відмінностей між проявами тілесності в аналізованих творах; індуктивний метод, який уможливлював рух від дослідження окремих феноменів в обраних творах до теоретичних узагальнень; а також герменевтичний і культурно-історичний методи для — відповідно — інтерпретації феномену тілесного в аналізованих художніх творах та можливості розглядати і тлумачити явища тілесного в них як частину глобальних процесів у контексті історії культури кінця ХХ — початку ХХІ століть.