Трагічний блазень французької літератури як топос ідентичності (з художнього досвіду Віктора Гюго і Поля Верлена)
DOI:
https://doi.org/10.28925/2311-259x.2020.3.1Ключові слова:
трагічний блазень, інтерпретація, архетип, романтизм, символізм, модернізм, символАнотація
Як реалізація невичерпного у своїх значеннях архетипу символ залишається актуальним об’єктом наукових досліджень. Особливо коли йдеться про символи, мовою яких розмовляють різні національні культури. До таких належить образ трагічного блазня, активним зверненням до якого позначені доба романтизму і рубежу ХІХ–ХХ ст. Інтерес до їхніх художньо-естетичних систем, множинність інтерпретацій архесимволів та специфіка їх авторських і національних оприявнень у літературі зумовлюють актуальність цієї студії. Предметом дослідження є особливості функціонування образу трагічного блазня у французьких письменників, чия творчість значною мірою є маркером здобутків романтизму (Віктор Гюго) і доби порубіжжя (Поль Верлен). У роботі застосовані такі наукові методи, як історико-літературний, порівняльно-типологічний, архетипний. Їхній потенціал дав змогу розглянути особливості функціонування образу трагічного блазня крізь призму ідентичності. Широкий контекст висвітлення цієї проблеми уможливив вирішення низки завдань: окреслити витоки формування художнього образу трагічного блазня; визначити чинники його актуалізації у творах романтизму і модернізму та проаналізувати авторські варіанти інтерпретації. У цьому новизна запропонованої студії. Результатами дослідження є такі висновки: у французькій літературі романтизму і символізму за умови такого спільного для їхньої естетики ідейно-художнього підґрунтя, як індивідуалізм, у романтика Гюго трагічний блазень — це гротесковий знак доби, символ невирішеності владою комплексу соціальних проблем. Натомість символіст Верлен, не відкидаючи важливості дослідження соціальних аспектів буття, сприймає трагічного блазня як alter ego сучасного митця й людини доби взагалі, надаючи перевагу естетичним і філософським пріоритетам. Особливістю модерністської інтерпретації є високий потенціал автобіографічного змісту образу трагічного блазня. Він функціонує і як ліричний герой та маска автоліричного персонажа. У літературних містифікаціях це персонаж під подвійною маскою, в обраній митцем стратегії реалізації життєвого сценарію — у формі вдаваної асоціальності, епатажу, примітивізму як імітації творчості, автопародії. Перспективними є подальші дослідження образу трагічного блазня в різних національних літературах як можливості для письменників глузливо продемонструвати «виворіт» суспільного і світового ладу. Тоді як трагічний акцент цього образу — продовження традиції сприймати власну творчість маніфестом «ненавидячої любові» до свого часу, батьківщини і світу.
Завантаження
Посилання
Apchinskaja, N. (2006). Obrazy cirka v tvorchestve Marka Shagala [Images of the circus in the works of Marc Chagall]. Bjulleten’ Muzeja Marka Shagala [Marc Chagall Museum Bulletin], 14, 61–65. Retrieved from http://chagal-vitebsk.com/node/33.
Bakhtin, M. (1990). Tvorchestvo Fransua Rable i narodnaya kultura srednevekovya i Renessansa. [Francois Rabelais’ creativity and folk culture of the Middle Ages and Renaissance ]. Moscow: Khudozhestvennaya literatura.
Baranova, N. (2014). Estetychna Identychnist i Natsionalno-Kulturna Tradytsiia [Aesthetic Identity and National-Cultural Tradition]. Naukovi Zapysky Natsionalnoho Universytetu «Ostrozka Akademiia». «Kulturolohiia» , 14(1), 98–105. Retrieved from http://eprints.oa.edu.ua/id/eprint/2739.
Baudelaire, C. (1994). Poezii [Poetry]. Kyiv: Dnipro.
Bergson, A. (1994). Smikh [Laugh]. Kyiv: Dukh i litera.
Epstein, M. (2016). Poeziia i sverkhpoeziia: O mnogoobrazii tvorcheskikh mirov [Poetry and Superpoetry: On the Variety of Creative Worlds]. Saint Petersburg: Azbuka.
Erikson, E. (1996). Identichnost: yunost i krizis [Identity: adolescence and crisis]. Moscow: Progress.
Frye, N. (1967). Fools of Time: Studies in Shakespearean Tragedy . Toronto; Buffalo; London: University of Toronto Press. http://www.jstor.org/stable/10.3138/9781442674974.
Frye, N. (2006). Anatomy of Criticism: Four Essays (Denham R., Ed.). University of Toronto Press. http://www.jstor.org/stable/10.3138/j.ctt2tth1v.
Frye, N. (2009). Literatura yak kontekst: «Lisidas» Miltona [Literature as a context: Milton’s “Lisidas”]. In D. Nalyvaiko (Ed.), Suchasna literaturna komparatyvistyka: stratehii i metody. Antolohiia [Modern literary comparative studies: strategies and methods. Anthology] (pp. 244–254). Kyiv: Vyd. dim “Kyievo-Mohylianska akademiia” .
Hugo, V. (2007). Sobor Paryzkoi Bohomateri [Notre-Dame de Paris]. Kharkiv: Folio.
Hugo, V. (2009). Le Roi s’amuse. http://www.gutenberg.org/files/29549/29549-h/29549-h.htm#SCENE_IIa.
Hugo, V. (2011). Chelovek, kotoryy smeetsya [The Man Who Laughs]. Moscow: Kharvest, AST.
Jung, C. (1991). Arkhetipy i simvoly [Archetypes and symbols]. Moscow: Renessans.
Karanda, M. (2006). Neorelihiini motyvy v estetytsi ta mystetstvi zlamu ХІХ–ХХ stolit [Neoreligian motives in aesthetics and art on the turn of the 19 th — 20th centuries] (Extended abstract of Doctoral dissertation) .
Levchenko, V. (2003). Zashchitnaya funktsiya smekha [Protective function of laughter]. Doxa, 3, 148–154. http://doksa.onu.edu.ua/article/view/179147.
Lotman, Y. (1970). Struktura khudozhestvennogo teksta [The structure of artistic text]. Moscow: Iskusstvo.
Nietzsche, F. (2014). Rozhdenie tragedii iz dukha muzyki [The Birth of Tragedy from the Spirit of Music]. Moscow: Azbuka.
Ortega y Gasset, J. (1991). Estetika. Filosofiya kultury [Aesthetics. Philosophy of culture]. Moscow: Iskusstvo.
Pastushuk, H. (2013). The evolution of the image of the clown in the English literature of the Middle Ages and the Renaissance [The evolution of the image of the clown in the English literature of the Middle Ages and the Renaissance]. http://www.confcontact.com/2013-nauka-v-informatsionnom-prostranstve/fl1_pastushuk.htm.
Pinskiy, L. (1967). Komediya i komicheskoe u Shekspira [Comedy and comic in Shakespeare]. In : Shekspirovskiy sbornik (pp. 176–180). Moscow: Nauka.
Polishchuk, Y. (2006). Typy khudozhnoho myslennia v osnovi modeli istorii literatury [Types of artistic thinking at the heart of the model of the literature history]. Slovo i Chas, 12, 15–27.
Rimbaud, A. (1995). Sezon u pekli [A Season in Hell]. In : Pianyi korabel [The Drunken Boat] (pp. 166–195). Kyiv: Dnipro.
Sherekh, Y. (1998). Legenda pro ukrainskyi neokliasytsyzm [The legend of Ukrainian neoclassicism]. In : Porohy i zaporizhzhia: Literatura, mystetstvo, ideolohii (Vol. 1, pp. 92–139). Kharkiv: Folio.
Stus, V. (1993). Fenomen doby (Skhodzhennia na holhofu slavy) [Phenomenon of the age (Ascent to Golgotha of glory)]. Kyiv: Tovarystvo “Znannia” Ukrainy.
Tayts, I. (1987). Ideynaya i khudozhestvennaya funktsiya obraza shuta v komediyakh U. Shekspira 90-kh godov [Ideological and artistic function of the jester image in the comedies of W. Shakespeare of the 90s]. In : Shekspirovskie chteniya 1985 (pp. 41–52). Moscow: Nauka.
Treskunov, M. (1961). Viktor Hugo. Ocherk tvorchestva [Victor Hugo. Sketch of creativity]. Moscow: Khudozhestvennaya literatura.
Verlaine, P. (1990). Colombine. In M. Lukash (Ed.), Vid Bokkachcho do Apollinera [From Boccaccio to Apollinaire ] (p. 242). Kyiv: Dnipro.
Verlaine, P. (1884). Jadis et naguère. https://www.poesie-francaise.fr/paul-verlaine-jadis-et-naguere.
Vyshkin, A. (2009). Poetika romanov A. Dyuma «Koroleva Margo», «Grafinya de Monsoro», «Sorok pyat» [Poetics of the novels by A. Dumas “Queen Margot”, “Countess de Monsoreau”, “Forty-five”] (Extended abstract of Doctoral dissertation).
Zborovska, N. (2003). Psykhoanaliz i literaturoznavstvo [Psychoanalysis and literary criticism]. Kyiv: Akademvydav.
Zubova, N. (1967). Shuty i klouny v pesakh Shekspira [Jesters and clowns in Shakespeare’s plays]. In : Shekspirovskiy sbornik (pp. 190–195). Moscow: Nauka.
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з такими умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
