Психологія митця і творчості в записках Лесі Воронюк та Кларісе Ліспектор

Анотація

У статті проаналізовано «Записки на зап’ястях» української авторки Лесі Воронюк і «Записки для молоді: про написане і пережите» бразилійки Кларісе Ліспектор крізь призму психоаналізу як тексти, у яких віддзеркалено особистість митця й розкрито глибоко інтимну тему творчості. Проблемою дослідження є роль жанру записок у зображенні духовного життя письменника, індивідуального процесу формування й вираження його думок, почуттів, рефлексій. Акцентовано формальну й змістову подібність аналізованих творів, що спонукало провести між ними паралелі, відтак основними методами дослідження є компаративний та узагальнення. Мета статті — репрезентувати аналізовані твори як модифікації жанру записок, вибір якого зумовлений потребою зобразити індивідуальний духовний досвід мистецької діяльності й внутрішній світ письменника. Наукова новизна статті полягає у вивченні впливу творчих інтенцій і свідомості митця на жанр, пов’язані з цим трансформації в записках.

Результати дослідження. У «Записках для молоді» й «Записках на зап’ястях» магістральною є тема творчості. Письменниці по-різному визначають внутрішні психологічні мотиви до мистецької діяльності. Для К. Ліспектор це прагнення до самовираження й самопізнання в слові. За Л. Воронюк, творчість — шлях до духовної гармонії та рівноваги, які притаманні природі, а слово й текст інтерпретовано як код, що програмує дійсність. Авторки говорять про написання твору як процес непередбачуваний і нестримний. Пережитий індивідуальний духовний досвід вони зображують у записках, показуючи стани екзальтації та натхнення, зокрема момент зародження думки, пошук необхідних слів для її вираження й фіксації; також передають живу атмосферу творчої праці, розповідають про різні способи втілення думки в слові. Л. Воронюк говорить про звичку робити миттєві нотатки не тільки на папері, а й на будь-яких поверхнях. Для К. Ліспектор незмінним помічником у творчості була переносна друкарська машинка, яка активізувала думки, допомагала виразити почуття; приглушений шерхіт клавіш, зауважувала авторка, супроводжував її самотність і зберігав таємниці. Письменниці використовують образну мову й розмаїття асоціацій, щоб передати складність мистецького процесу й наблизити читача до розуміння таємниці творчості, яка є відображенням інтуїтивного пізнання світу, багато в чому автокомунікацією й водночас спілкуванням із реципієнтом посередництвом художнього слова.