Подорож як стратегія осягнення єврейського світу у прозі кінця ХІХ — перших десятиріч ХХ ст.

Анотація

У статті досліджено імагологічні параметри єврейського етноіміджу, оприявненого у прозі кінця ХІХ — початку ХХ ст. через вимір подорожі. На тлі інтенсифікації імагологічних студій у національному літературознавстві в минулі десятиліття дослідження буття Інших є актуальною науковою проблемою. Репрезентацію єврейства простежено на прикладі трьох текстів відмінної естетичної природи і генології зі спільністю подорожнього дискурсу: оповідань Агатангела Кримського «Історія однієї подорожі» (1890), Модеста Левицького «Порожнім ходом» (1918) і «Щастя Пейсаха Лейдермана» (1918) та нарису Майка Йогансена «Подорож людини під кепом (Єврейські колонії)» (1927). На думку авторки, геопоетичний компонент — рух у просторі — постає способом культурної, ідентичнісної трансформації, досвідним зрушенням як героїв, так і читача: у реальному й символічному переміщенні «всередину» єврейської культури, єврейського світу всі краще пізнають інокультурне, а з ним — Своє. Подорож єврея Іцка й українців Скальських у Кримського позначена імагологічною інверсією етностереотипів: фігури українців зображені у негативному світлі, а образ єврея виписаний позитивно. Це потверджує динаміку поступової відмови письменників від стереотипного витлумачення Інших. Зрештою, маємо вписаний у реалістичну аксіологічну парадигму імідж єврея, чия персональна трагедія ускладнена суспільними упередженнями. «Лікарські» оповідання М. Левицького на тлі тяжкого єврейського життя апелюють до універсального контексту людських страждань. Головний герой, проникаючи в чужу культуру, поступово переживає особисту трансформацію і глибше пізнає Інших. Імагологічні спостереження героя Йогансена над побутом євреїв-колоністів у південноукраїнських областях демонструють духовну й соціальну близькість українського і єврейського народів, комфортне співіснування у межах спільного географічного, мовного, економічного простору. Новизна дослідження полягає в тому, що цінні в імагологічному світлі тексти А. Кримського, М. Левицького і Майка Йоган­сена розглядаються як репрезентанти єврейського етнообразу із позиції homo viator. У перспективі розвитку теми вбачаємо багатоаспектне вивчення єврейського етнообразу в недосліджених сегментах національного літературного простору.