Біла тополя й турбота Брехта про мистецтво за тоталітаризму. Три вірші з «Буковських елегій»

Анотація

Окрім драматичних творів і театральної роботи Бертольта Брехта все частіше і цілком заслужено предметом літературознавчих досліджень стає його лірика. Багато видатних авторів і вчених наголошують на значенні поета Брехта. Предметом дослідження цієї статті є три вірші з циклу «Буковські елегії», які написані влітку 1953 року, проінтерпретовані за останні десятиріччя багатьма науковцями і вважаються вершиною пізньої лірики Бертольта Брехта. Ці вірші, «Сад квітів», «Ялини» і «Злий ранок», пропонують естетично вишуканий аналіз природи і людини найвищого ґатунку, при чому метафорика дерев відіграє вирішальну роль. У статті розглянуто багатогранність символіки «ялини» й «тополі». «Буковські елегії» належать, безсумнівно, до найвидатнішої лірики Брехта. Їхні унікальні естетичні якості самі по собі є аналізом і засудженням культури НДР, якій Брехт у своїх елегіях протиставляє творчість —таку ж срібну, мов тополя, і мідну, мов ялина, — тобто величну, значну, що вирізняється своєю дифузністю, дискретністю, багатозначністю. Жодною мірою не бажаючи применшувати заслуги Брехта як одного з найвизначніших театральних режисерів, стверджуємо, що як драматург у часи НДР він вичерпав себе. Його великі п’єси були написані в часи Веймарської республіки та в еміграції. Можна навіть дещо перебільшено стверджувати, що для нього ще залишалися лише інсценізації великих творів минулих років і обробки творів класиків. І Брехту все ще доводилося лавірувати. Його дерева та їхній колір чітко на це вказують: «Погані настали часи для лірики», для мистецтва загалом — не лише 1939 року, коли було написано однойменний вірш, але й у 1953 році. І «Буковські елегії» надають багато можливостей для подальших цікавих досліджень ідей Бертольта Брехта у останній роки його життя.