Національний стрижень лексико-ілюстративної бази українських словників першої половини XX ст.

На матеріалі Архівної картотеки

Анотація

У статті зосереджено увагу на актуальному в сучасному мовознавстві питанні мови як цивілізаційної та націєтворчої цінности в контексті боротьби за українську ідентичність. Дослідження присвячене проблемі національного стрижня лексико-ілюстративного матеріалу як лінгвістичного джерела в складі Архівної картотеки. Предметом дослідження є мовний зміст картотеки українських словників початку XX ст. з погляду лексичних, фразеологічних, граматичних та інших рис. Мета розвідки — з’ясувати особливості, що вияскравлюють естетичний параметр формування національної мови, динаміку її семантичного складника, правописної норми тощо. Методами структурного аналізу, лексикографічного опису та узагальнення виявляємо ті мовні одиниці, які можуть бути вміщені до реєстру або рекомендаційної зони сучасного словника активного типу як синоніми — призабуті, нефіксовані або повернені. Уперше матеріали Архівної картотеки стали об’єктом такого типу дослідження, як-от лексеми й цитатний матеріал до них: клейнодець, котва, сліпи, сварливий, крижники; стійкі сполуки сипнути наздогад, не було на молоці — не буде й на сироватці, товариші недолі.

Головним результатом розвідки є те, що аналіз фрагментів Архівної картотеки — лексико-ілюстративної бази словникарської справи першої половини XX ст. — є базою: для розв’язання лексичних, граматичних, фразеологічних питань сучасної мови; розпрацювання рекомендаційної зони сучасного словника активного типу з погляду повернених мовних ресурсів. Архівна картотека багата на приклади, які відбивають живомовні риси, відмінні від сьогоденних кодифікованих зразків; багатий синонімний ряд українських слів і їхніх російських відповідників вияскравлює значеннєві відтінки українських одиниць. Перспективи дальшого вивчення полягають у тому, що розглядувані матеріали є підґрунтям для розпрацювання та поглиблення теорії національно маркованих рис української мови.