Трансформація гендерних стереотипів в українській літературі: еволюція моделей маскулінності та фемінності

Анотація

Предметом дослідження в цій статті є трансформація жіночих і чоловічих стереотипів в українській прозі, а також способи, якими художні тексти конструюють, закріплюють або підтверджують їх. Актуальність роботи зумовлена потребою осмислити історичний розвиток гендерних моделей у літературі, еволюцію гендерних стереотипів, що впливає на суспільні уявлення про ролі й поведінкові норми, а також необхідністю переосмислити класичний канон у контексті гендерних студій. Метою статті є комплексне пояснення трансформацій, яких зазнають фемінні та маскулінні образи під впливом політичних і соціокультурних процесів. Ключовим завданням є виявлення закономірностей, що визначають перехід від стандартних моделей поведінки, які пов’язані зі стереотипним уявленням про стать, до індивідуалізованих, психологічно та соціально ускладнених форм суб’єктності. Методологічну основу дослідження становить поєднання порівняльно-типологічного методу, який дає змогу порівнювати літературні твори різних періодів, виявляючи зміни в образах маскулінності та фемінності; методу контекстуального аналізу для вивчення того, як гендерні стереотипи відображаються в контексті історичних, політичних і культурних змін, що впливають на суспільні уявлення; а також гендерного підходу, що фокусується на аналізі гендерних ролей крізь призму гендерних студій, досліджуючи, як літературні образи закріплюють або змінюють стереотипи щодо ролей чоловіків і жінок. Аналітичний корпус охоплює твори Г. Квітки-Основ’яненка, І. Карпенка-Карого, О. Кобилянської, В. Підмогильного, О. Забужко, Ю. Андруховича та інших авторів. Вибір текстів для аналізу обґрунтований тим, що вони є показовими для свого часу та досі залишаються актуальними для читачів, і це дає можливість розглядати їх як репрезентативні моделі літературних уявлень про гендер у різні історичні періоди.

У результаті дослідження доведено, що гендерні стереотипи в українській літературі зазнали суттєвої трансформації — від патріархальних моделей, за якими жінка була позбавлена суб’єктності, а чоловік сприймався тільки як господар чи воїн, до різноманітних конструктів, у яких підкреслюються індивідуальна свобода, освіченість, внутрішня конфліктність і багатовимірність. У текстах початку ХХ століття з’являється образ жінки як особистості, що прагне освіти та самореалізації, тоді як чоловічі образи модернізуються, віддзеркалюючи кризу маскулінності. У постмодерній літературі відбуваються деконструкція усталених гендерних ролей і формування нових, часто іронічних або фрагментованих моделей ідентичності.

Наукова новизна роботи полягає в переосмисленні гендерної динаміки крізь міжперіодне порівняння та в обґрунтуванні взаємозалежності між літературними образами і змінами в соціальних уявленнях. Практичне значення дослідження пов’язане з потенційною інтеграцією отриманих висновків у ширший дискурс гендерних студій, а також у викладання історії української літератури й теорії літератури. Перспективи подальших розвідок передбачають аналіз гендерних стратегій у літературі XXI століття, а також можливість порівняння українського літературного матеріалу з іншими постколоніальними традиціями для виявлення спільних і специфічних закономірностей трансформації гендерних моделей.