Ландшафти травми: війна, пам’ять і природа в українській літературі про російсько-українську війну

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз сучасної української літератури про російсько-українську війну крізь призму концепту ландшафту травми. Матеріалом дослідження стали поетичні й прозові тексти Катерини Калитко, Вікторії Амеліної, Артура Дроня, Сергія Жадана, Валерія Пузіка, Артема Чеха, Богдана Коломійчука, а також антологія «#Фронтмени» й інші твори, що репрезентують воєнний досвід в українській культурі XXI століття. Методологічною основою роботи є підходи екокритики, студій пам’яті, студій травми та студій свідчень, які уможливлюють міждисциплінарне осмислення взаємодії війни, простору, пам’яті та художнього письма.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що сучасна українська література про війну репрезентує природні й урбаністичні ландшафти як носії індивідуальної та колективної травми і пам’яті. Аналіз образів природи та простору дає можливість виявити ще один вимір досвіду російсько-української війни — екологічний, афективний та екзистенційний, зафіксований у художньому тексті. Метою статті є дослідження художнього осмислення війни через ландшафти травми з акцентом на взаємодію пам’яті, воєнного досвіду та природного середовища.

У результаті дослідження уточнюється поняття ландшафту травми як художньо осмисленого простору, зруйнованого війною або насильством, що постає носієм психологічної й екологічної травми, пам’яті та свідчення. Показано, що в аналізованих текстах ландшафт травми втілюється через образи пораненої та спустошеної землі, паралелізм між внутрішнім станом персонажів і довкіллям, метафору землі як живої істоти, поєднання апокаліптичної образності з біофілією та емпатією до рідного краю. Окрему увагу приділено образам дому та землі як частині травмованого ландшафту, а також афективній мові й тілесному переживанню простору. Зроблено висновок, що ландшафт травми в сучасній українській літературі про російсько-українську війну є активним смислотворчим елементом, який поєднує свідчення, пам’ять, метафоричність і дає можливість осмислити як травматичний, так і етичний та екологічний виміри війни.