Голоси спротиву: українська воєнна драматургія в європейській публічній сфері

Анотація

Мета статті — продемонструвати, як тексти сучасних українських воєнних п’єс, втілюючись на театральних сценах Європи, стають особливим мистецьким явищем, яке після 2022 року є невід’ємною частиною європейського публічного простору як акт культурного спротиву насиллю, засіб руйнації російських імперіалістичних наративів і збереження національної історичної пам’яті. Об’єктом дослідження є твори українських драматургів, створені після захоплення у 2014 році військами російської федерації територій нашої держави. Предмет аналізу — авторські художні стратегії і рецепція цих п’єс у європейських театральних контекстах, зокрема шляхи їхнього переходу від текстів до сценічних читань, перекладів, повноцінних вистав і критичної рецепції. Актуальність статті зумовлена активним входженням сучасної української воєнної драматургії до європейського культурного й публічного простору після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну та потребою в комплексному науковому осмисленні цього процесу.

Дослідження використовує багаторівневу методологію, що поєднує аналіз культурної циркуляції сучасної української воєнної драматургії в європейському театральному просторі, а також case studies окремих сценічних читань і повноформатних постановок у Німеччині, Великій Британії та Польщі. Наукову новизну становить аналіз функціонування українських воєнних п’єс в європейському культурному і публічному просторах.

У результаті дослідження системно простежено шлях сучасної української воєнної драматургії від текстів до сценічних читань, перекладів, постановок і критичної рецепції в європейських країнах, що дозволяє розглядати театр як форму культурного спротиву і як простір публічного осмислення травматичного досвіду війни. Доведено, що засобами театрального мистецтва українським драматургам вдалося перевести війну з площини віддалених новин у людський вимір, зробити видимими й зрозумілими для європейської публіки конкретні долі та голоси людей, тим самим сприяючи міжкультурному діалогу. Також з’ясовано, що одним із провідних вимірів сучасної української воєнної драматургії є художня репрезентація жіночого досвіду війни, яка посідає важливе місце як у драматичних текстах, так і в їхніх європейських сценічних інтерпретаціях.