Піонери й комсомольці на радянському фронтирі

Пригодницький жанр в українській дитячій літературі 1940–1949 років

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню трансформацій та особливостей функціонування пригодницького жанру в українській радянській дитячій літературі від 1940 до 1949 року. Предметом аналізу обрано повісті класиків дитячої прози: «Карафуто» Олеся Донченка (1940) та «Господарі Охотських гір» Івана Багмута (1949), які репрезентують крайні хронологічні точки вказаного десятиліття (напередодні Другої світової війни та в добу ранньої Холодної війни). Актуальність теми зумовлена потребою критичного переосмислення радянської культурної спадщини для дітей як ключового інструменту ідеологічного експерименту з формування «нової людини» в умовах тоталітарного суспільства. Головна проблема полягає у виявленні специфіки художньої взаємодії авантюрного сюжету із жорсткими приписами соціалістичного реалізму (партійністю, класовістю), а також у з'ясуванні ролі екзотичного простору Далекого Сходу в конструюванні радянського міфу. У процесі дослідження застосовано методи культурно-історичного, структурного аналізу із залученням елементів постколоніальних студій (концепцій «внутрішньої колонізації», «радянського орієнталізму»). Ключові результати дослідження та їхня новизна полягають у доведенні стабільності «фронтирного» сюжету та шпигуноманії в дитячому письменстві протягом 1940-х років. З’ясовано, що Олесь Донченко та Іван Багмут інтерпретували Далекий Схід як «радянський фронтир» – простір небезпеки, ідеологічного протистояння та утвердження більшовицького ладу. Традиційні тропи пригодницької прози, як-от: кораблетроща, полон, робінзонада, таємниця, – підпорядковані прагматичним цілям пропаганди. Образи комсомольця Володі Дорошука та піонера Юрія Зуба окреслено як героїв радянської модифікації роману виховання, де юнаки мужніють, демонструючи абсолютну вірність ідеології. Оприявнено суперечливу імперську модель «внутрішньої колонізації», за якої автентична культура азійських народів (японців, орочів) маркується як вияви «відсталості», «дикунства», що потребує цивілізаторського втручання «прогресивного центру». Формульний фінал обох творів побудований на появі радянського «бога з машини» (прикордонників, уповноваженого ДПУ), що символізує всевладність радянського режиму та тотальну захищеність кордонів СРСР. Перспективи подальшого вивчення полягають у можливості аналізу формульних елементів пригодницького та шпигунського жанру у творах Миколи Трублаїні «Шхуна “Колумб”» та Олеся Донченка «Школа над морем».